Це особлива подія для наречених та їх рідних. Цікаво дізнатися більше про те, яким було весілля у Лос-Анджелесі у 19 столітті. Більше про вбрання, святкування та звичаї тих часів, залежно від класової приналежності, розповість losangeleska.
Що було до весілля?
«Твердою скелею» здорового шлюбу, за словами Карен Лістри, авторки книги «Пошук серця» (1989 року), було кохання. Саме тому особливим періодом для молодої пари було сватання – це час після знайомств та перед офіційними заручинами.
Варто описати детальніше цей період. Наприклад, батьки дівчини визначали її готовність до шлюбу. Цікавим є те, що це не залежало від її віку чи рівня зрілості. Перед тим, як увійти у суспільство, дівчина мала закінчити освіту (від 16 до 18 років). Представниця вищого класу – прекрасна Елізабет Тредвелл, старша донька Сібері та Елізи Тредвеллів, увійшла у суспільство у віці 20 років, до того періоду залицяння було неприйнятним. Молоду дівчину завжди супроводжували на публічних розвагах (на танцях, у театрі). Вона мала відкидати будь-яку чоловічу увагу, зберігаючи тим самим ввічливу незацікавленість у залицянні.
Заможні батьки завжди ретельно перевіряли залицяльників, потенційних кандидатів на роль чоловіка доньки. Молода леді не мала права приймати подарунки від джентльмена до того моменту, поки він не зробив їй чіткої пропозиції вийти заміж. Винятками могли стати квіти чи фрукти, або ж прийняття подарунку у присутності своїх батьків.
До весілля пара могла писати один одному листи, а після згоди дівчини та батьків на шлюб у 19 столітті, родина та близькі друзі дізнавалися про заручини пари письмово. Через 1-2 тижні про звістку дізнавалося вже значно ширше коло знайомих.
Світлина подружжя 19 століття
Аналіз фото, яке збереглося в колекції Homestead’s, допоміг з’ясувати наступне.
- Можна зробити висновок, що подружжя у весільних вбраннях, зображених на світлині приблизно 1890-х років, походить із вищих класів суспільства Лос-Анджелеса. Це лише припущення, адже люди середнього чи робітничого класу могли також відкладати, заощаджуючи кошти для придбання красивого вбрання у такий особливий день.
- Букет нареченої одразу привертає увагу. Наречена не тримає його в руках, що звично для сучасних містян, він лежить на килимку біля її ніг.
- Це фото є рідкісним зразком, адже зроблене не в ательє, а у будинку подружжя.
- Припущення щодо належності до вищого класу суспільства подружжя зроблене ще й через ошатність вітальні. У приміщенні знаходиться чимало декоративних елементів, які не належали простим людям Лос-Анджелеса тих часів. Ось декілька прикладів, які це підтверджують: значні розміри просторої резиденції, дуже великий килим, красивий рояль з рожевого дерева (знаходиться біля стіни).
- Вражає кількість рослин у горщиках: пальм, букетів троянд, ваз з іншими квітами.
Невідомими є імена наречених, чи місце розташування будинку, проте внутрішнє оздоблення вітальні, її наповнення вказує на те, що це будинок представників вищого класу Лос-Анджелеса пізньої Вікторіанської епохи.
Вбрання та святкування
У місцевих архівах збереглися описи вбрання нареченої та нареченого, які у представників вищого та робітничого класу відрізнялися. Наприклад, заможні наречені могли дозволити собі багатошарові, із довгими шлейфами, шовкові, атласні чи мереживні білі сукні з вишивкою, перлами та стрічками. Для пошиття сукні наймали спеціальну швачку, а взуття заможні пані обирали із кращих взуттєвих крамничок. Представниці робітничого класу одягали прості та практичні сукні з бавовни, на яких були відсутні прикраси чи додаткові аксесуари.
Наречені вищого класу одягали елегантний капелюшок, ювелірні вироби, натомість представниці робітничого класу доповнювали образ простим капелюшком чи квітами у волоссі.
Варто декілька слів розповісти й про наречених. Заможні чоловіки були одягнені у смокінги із сорочкою та краваткою. Чоловіча мода тих часів характеризувалася приталеними жилетами та брюками, високим коміром, зав’язаним галстуком. Іноді майбутня дружина дарувала жилетку для нареченого. Чоловіки робітничого класу одягали штани з сорочкою чи костюм.
Контрастним було й святкування. Весілля заможної родини традиційно проходило у розкішних залах чи приватних садибах, де запрошувалися не лише члени родини, але й інші представники еліти. Доповнювали такий захід вишукані страви, напої, жива музика та танці.
Весілля представників робітничого класу проходило вдома чи у невеликій залі, де їх відвідували найближчі родичі та друзі. На такому святкуванні подавалися прості страви, напої, подружжя могло запросити до себе музикантів.
Сімейні фотографії
Родина Джона та Елейн Кребс пожертвували релігійні твори мистецтва, створені Мері Уорман. Жінка була молодшою сестрою Вільяма Уоркмана, засновника Homestead. Завдяки цьому, сучасні містяни мають доступ до світлин 19 століття, одна з яких – з весілля Лаури Варкман Кребс (1975-1946).
Відомо, що Лаура вийшла заміж за Конрада Кребса у жовтні 1898 році, чоловік походив з родини німецьких іммігрантів. Збереглося велике зображення у рамці нареченої.
Весільні звичаї 19 століття у Лос-Анджелесі
Варто описати декілька весільних традицій представників вищого класу:
- обмін каблучками;
- кидання букета;
- розрізання весільного торта;
- батько нареченої вів доньку до вівтаря;
- наречений дарував за традицією майбутній дружині подарунок.
У представників робітничого класу також були присутні ці традиції, проте вони мали менш формальний характер. Тобто, проведення цих звичаїв та традицій не було настільки суворим, як у представників вищого класу.
Марія Бойл Воркман та її весільна сукня
Для громадськості, на відміну від чоловіка, дітей, Марія Бойл Воркман була не настільки помітною. Жінка працювала у багатьох організаціях, у тому числі з Браунсонським домом, католицькою церквою Святої Марії в Бойл-Гайтс, Гільдією єпископської церкви Бойл-Гайтс та у інших організаціях.
Про їх з чоловіком весілля повідомляли у Los Angeles Times. У повідомленні було вказано, що одна із найвідоміших пар міста (містер та місіс Вільям Г. Уоркман із Саут-Бойл-стріт № 357) святкуватимуть 50 років спільного життя. Подія відзначалася у домі, де вони одружилися. Видання вказувало, що подружжя є родиною піонерів Лос-Анджелеса, які потрапили до міста і оселилися у ньому на землі, яка тоді була «дикою». Це означало, що на ній не було тоді мостів, асфальтованих вулиць, електричного світла, тощо.
Музей культурної спадщини у Лос-Анджелесі (3800 Homer St) має чимало цікавих експонатів. Один з них – пожертва сукні, ліфу, рукавичок, туфель, шовкового корсажу із квітами, що належали Марії Бойл Воркман.
Класова приналежність
Тож, були проаналізовані фото лише представників вищого класу, проте світлин весіль робітничого класу в Лос-Анджелесі 19 століття складно знайти. Це можна пояснити, адже зробити фото у 19 столітті могли лише заможні люди, а фотоапарати були великими та складними у використанні. Варто додати й соціальні пріоритети, адже вищий клас більше цінував фіксацію важливих подій, представники мали сімейні портрети у садибах, а робітничий клас зосереджувався на буденному житті.
Чимало фотографій та історичних матеріалів було втрачено, тому те, що збереглося до наших днів має неймовірну цінність.
